Дожилися українці, бідні вже до того,
Що не має їм ні щастя, ні життя людського.
Дочекалися рідненькі, ходять холуями,
А жиди із москалями – майже хазяями.
Крадії, пани, бандити, земленьку забрали,
Україну нашу рідну всю опанували.
Роздирають любу Неньку – це ж не їхня мати –
На чужій землі, прокляті, марять панувати.
Де ж та правда, дорогенькі, де щаслива доля?
Ще не вмерла в Україні ні слава, ні воля!
Повставайте, козаченьки, землю захищати,
Та катів усіх до біса з неї проганяти.
Поки ще жива Країна, прокидайтесь люди,
Бо не можна це свавілля взяти та й забути.
Відбудуймо Україну до самого Дону,
Будуть бігти вороженьки до свого кордону.
Натерпілися ми, досить нами потикати,
Та московським цим потворам землі віддавати.
Буде Гетьманом Країни, той, хто любить Неньку,
Хто її із цього «бруду» витягне, рідненьку.
Олександр Кобиляков
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616471
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 27.10.2015
автор: Олександр Кобиляков