Петрик, рятівник Всесвіту (казка)

Петрик  мамин  син.

Ранок  був  дощовим  і  тому  прокидатись  Петрик  не  хотів.  Але  над  подушкою  бринів  лагідний  мамин  голос:  "  Вставай  синку,  сьогодні  особливий  день!".    "Що  особливого  у  звичайному  осінньому  ранку?"
"У  вересні  ми  святкуємо  День  Віри,  Надії,  Любові  і  мами  їхньої  Софії.
Я  -  твоя  Любов,  а  бабуся  твоя  -  Софія.  Йди  до  неї.  Привітай  її  зі  святом.
Без  подарунка  вона  тебе  не  залишить"-  посміхнулася  мати.
Від  цих  слів  Петрик  підхопився,  сон  і  похмурий  настрій  минули.
Швидкі  збори  і  ось  він  вже  нагортав  вареники  з  картоплею  і  шкварками.
Домашня  сметана  плавилася  від  гарячої  страви  і  вареники,  наче  заворожені  Пацюком  із  Хутора  поблизу  Диканьки,  танули  у  роті  хлопця.  А  поряд  на  столі  вже  стояв  кошик  з  пиріжками  для  іменинниці.  "Невже  наша  старенька  бабуся  з"їсть  стільки  пиріжків"-  запитав  Петрик  у  мами.  "Звичайно,  що  не  сама"-  відповіла  вона  -  "  До  бабусі  прийдуть  гості,  вона  заварить  свій  улюблений  чай,  до  якого  додасть  свій  пиріг  і        вони  ще  й  пісень  поспівають".  
Ці  слова  розвеселили  хлопця  -  він  схопив    кошик  і  вистрибнув  із  хати.
Йти  до  бабусі  до  сусіднього  хутора  було  не  довго,  але  дорога  пролягала  через  невеличкий  ліс.  Крім  того,  дощ  розмочив  глиняну  доріжку  і  вона  стала  слизька.    Петрик,  щоб  не  замочити  взуття,  перестрибував  з  камінця  на  камінець.  Це  схоже  на  гру  і  дорога  не  здавалася  нудною  і  далекою.  Аж  ось  один  з  камінців,  на  який    готова  була  приземлитися  нога,  заворушився  і  стрибнув.  ЖАБА  -  миттєво  здогадався  хлопець  і  поставив  ногу  у  багнюку...
Черевик  зісковзнув  і  Петрик,  згубивши  рівновагу,  полетів  шкереберть.  
Відкривши  очі,  хлопчик  побачив  кошика,  що  лежав  поруч...  А  ще  нестерпно  боліла  нога.  Мабуть  вивих,  здогадався  хлопчина.  Що  ж  робити?  І  від  хати  відійшов  далеко  і  до  бабусиної  не  близько.  "Треба  зробити  милиці"-  сказав  хтось  поруч.  "Вивих  зрозуміло"  -  вголос  подумав  Петрик,-  "А  головою  я  ж  не  бився?".  Почухавши  макітру,  потерпілий  озирнувся  навкруги.  "Ні,  з  головою  в  тебе  все  добре"  -  почув  він  і  здогадка  блискавкою  осяяла  його...
Це  розмовляла  жаба,  яку  він  врятував,  хоч  сам  і  забився...  "Може  підкажеш,  як  їх  зробити,  чи  в  тебе  є  пилка  і  сокира?  "  .....          
"Ні,  інструменту  в  мене  не  має,  але  он  під  березою  лежить  палиця  з  розвилкою,  яку  за  допомогою  складного  ножика,  що  лежить  у  тебе  в  кишені,
легко  перетворити  на  милицю".  
Петрик  на  хвильку  задумався  -  "  Ти  не  звичайна  Жаба  раз  розмовляєш  зі  мною?"
"Так,  я  Жаба  Царівна  -  поцілуй  мене  і  стану  красивою  дівчиною!  "  -  зареготіла  вона.  "А  якщо  серйозно,  то  звісно  не  царівна,  а  все  ж  чарівниця."
"Стій  -  заволав  хлопець,  -  якщо  справді  чарівниця,  то  й  зроби  мені      милиці  сама,  а  ще  краще  перенеси  мене  до  бабусі  або  вилікуй  мене".  
"Ні,  -  відповіла  чарівниця  -  хочеш  так    йди  до  казки  "по  щучому  велінню"  
будеш  там  Петриком  -  дурнем.  А  поряд  зі  мною,  будеш  Мудриком,  бо  вирішувати  свої  проблеми  кожен  має  сам,  а  я  іноді  буду  підказувати,  як  це  зробити"  .    "Згоден"-  сказав  хлопець  і  почовгикав  за  палицею.    
Декілька  хвилин  роботи  ножем  і  Петрик,  підібравши  кошика  і  посадивши  жабу  до  кишені,  шкутульгав  до  бабусиної  домівки.  
Ось  і  хата  старенької.  Верби,  що  ростуть  недалеко,  схилили  свої  зелені  коси  до  води.  Хлопцю  зосталося  перейти  через  місток.    В  якийсь  момент  милиця  сковзнула  з  мокрої  дошки,  Петрик  не  втримав  рівновагу  і  полетів  у  воду.  Жаба  прудко  вискочила  з  кишені  в  очерет  і  зникла  під  водою.  Хлопець  закричав,  замахав  руками  і  ...................  прокинувся.
Біля  ліжка  стояла  святково  одягнена  матуся  і  посміхалася  -"  Рятував  Всесвіт?"    "  Ні  -  зашарівся  Петрик  -  жабу-царівну..."
"Іди  снідати  ,  бо  бабуся  Софія  вже  зачекалася  на  тебе"  сказала  мама.
Хлопчина  сів  за  стіл  і  глянув  у  вікно.    На  вулиці  накрапував  дощ.  А  на  клумбі  поряд  з  виноградним  кущем  сиділа  велика  бульката  жаба.    

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616261
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2015
автор: denyk