Притомились крилоньки літать,
Бо прожиті нелегкі літа,
Й губ її поглибшали куточки,
Піднялись давно сини і дочки.
Всі повилітали із гнізда.
Не були в матусі від Різдва.
Діти, внуки… справ у них багато,
Тож живе одна старенька в хаті.
Ні, ще дві ікони, в рушнику,
З ними бесіду веде вона таку:
«Збережіть діток моїх в дорозі,
Хай не буде бідоньки- загрози.»
І хрестом підкріпить ці слова.
Й так щодня… Сивіє голова,
Засівають личко її зморшки.
І працює, й їсть уже потрошку.
Від роботи – руки у вузлах:
Жала, молотила і везла,
Вечорами ткала, вишивала,
Зазвичай, терпляча, витривала.
І весілля всім справляла теж,
Ніби вчора відбулося те.
Так літа й спливли, мов за водою,
А була ж, була ж і молодою…
Щебетала в хаті дітвора,
А тепер ось – немічна, стара…
Добре, що хоч човгає як –небудь,
Все частіше погляда на небо.
«Скоро в ірій,» – обпекли думки.
«Рано ще», – відповіли хмарки.
І старенька хусточку поправить,
Підмете, у казанку щось зварить…
Так і доживає, бідненька, свій вік.
«Рано відійшов і чоловік,
Міг прожити б на цім світі й більше…»
Встане вона вранці… ще сивіша.
ГАННА ВЕРЕС.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616235
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 26.10.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)