Усміхнена.
А сніг падає
На мою душу,
голу,
бідну,
і… змучену.
Й десь там далеко,
на самому дні
Горить любов.
Бо ж то вона!
Прекрасна,
щира,
незмінна,
горда,
не приручена ніким,
Крім нього.
Він скував її,
посадив на ланцюг
І вона зрозуміла,
що то він її володар,
і що то йому
вона
служити буде.
Йому єдиному.
Так! То моя любов!
Та не вона сказала йому
«буду з тобою,
віритиму тобі,
мріятиму з тобою».
А я ж бо повірила
і віддала її йому.
Натомість щось таке тепле маю,
що гріє.
Мабуть, то його руки
щирим почуттям
Торкнулись моїх бентежних пальців
І залишили
глибокий,
теплий слід
в моєму серці.
І як не прикро, що сніг
все пада,
холодить.
Та мені тепло.
Хоч і любов свою я залишила
у нього.
Усміхнена.
© Жанна Білавич, 13.12.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615877
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2015
автор: Жанна Білавич