Він ясноокий,
до ночі не збираний,
не одинак, а однаковий скрізь,
має мороку:
обтяжений гирями
сумнівів, тягне… Я буду тягтись!
Буду старатись,
старателем стану.
Кесарю все, а мені… як Йому.
Бісова мати,
загой в мені рану!
Я задихаюсь у чорнім диму.
Писки і гуркіт.
Авто на маршруті.
Люди щезають у пащах дзеркал.
Граємо в «жмурки».
Вітром надуті
наші дрантини… То що, порукам?
Вся, до краплинки,
за огорожі
хмара пірнає у курячий лаз.
Винен я? Скільки?
Дай тобі, Боже,
доброго маку в Медовий Спас.
Їду за місто.
Розлогами голими
котить лещицю вітер штукар.
Брехні таксиста.
Робимо коло ми
і повертаємося до хмар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615545
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2015
автор: Андрій Дзюба