Давай, розвій ці коси на морозі,
Хіба тебе пече цей жаль?
Згадай останні пелюстки мімози,
І як безжально ти шукала рай.
Просилась, плакала, зривалась під дверима,
Збивала кулаки об невідому путь.
Дивилась в небеса дитячими очима,
Які крім гордості нічого не несуть.
Спочатку клеїла уламки терпко.
А потім кинула. Рознісся шум.
Вдихнула. Стало невимовно легко.
Так розірвався потік диких дум...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615464
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2015
автор: veselka