Вона - невинна, він же ж - хтивий,
І звик всіма лиш користатись.
Вона є п'яна - тим щаслива,
Бо може в руки його здатись.
І взявши білий прапор в руки,
Вона так гордо го підніме,
В момент солодкої їх злуки,
На мить їй голос аж відніме.
Сплелись докупи дві сонати,
Й собі співають про любов.
Так тихо, чути лиш з кімнати,
Напевне, кращу із "розмов".
Вже не невинна, та щаслива,
Бо з ним отримала екстаз.
Кохання дало жінці крила,
Та потім обламало враз.
Він одягнувся швидко зранку,
Після дзвінка чи есемес,
Вона для нього лиш коханка,
А він для неї, наче Зевс.
Він має діток і дружину,
Та їй не каже, все мовчить.
Бо емпірично, без упину,
Вона його боготворить.
Йому це в кайф, а їй не важко,
Сама себе в це прирекла.
Перетворившись на го пташку,
З розбитим серцем й без крила.
І аромат п'янкий волосся,
Його волосся, так манить.
Вона страждає - не вдалося,
Його на собі оженить.
І буде плакать, буде битись,
В глухих кутках всіх протиріч,
А він не зможе розлучитись,
Він весь її лише на ніч...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2015
автор: Іванна Западенська