Вмирає дім. Двi весноньки – нічий,
а вже примiтне оку руйнування –
садок здичавiв, двiр стоїть пустий…
лиш бур’яну й смiття нашарування.
Пiдслiпувато дивиться на свiт,
примружив очi стомленi старечi.
В саду буяє здичавiлий цвiт,
i долинають клекоти лелечi.
Та бачить він не квiтiв перелив,
та чує мову – тиху, не пташину,
а всiх отих, кого вiн пережив…
як дiд старий усю свою родину.
Вмирає дім. Один… на самотi…
прилiг в саду пiд розпростертi вiти.
Нiхто й не зна, лиш пелюстки отi,
що їх зронили яблуневi квiти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614741
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 20.10.2015
автор: Леонид Жмурко