Бог у кожному з нас

Взяв  п'єдестал  і  поставив  на  нього  людину.
Це  –  фараон...  Це  –  цариця  безхатніх  племен...
Дим  від  жертовників  знову  в'їдається  в  спину
Синіх  небес,  виплітаючи  там  гобелен.

Сам  собі  Бог  і  сама  собі  вічна  управа.
Вірний  месія,  пророк,  божевільний  тиран.
Людству  то  байдуже.  Людство  вигадує  справи.
Людство  не  буде  серця  лікувати  від  ран.

Сотні  релігій.  Останні  молитви  до  вітру.
Тихі  прощення  і  ріки  обагрених  сліз.
Доки  всесвітній  тотем  пануватиме  світом  –
Будуть  журитися  втомлені  пасма  беріз...

Був  би  той  Бог  –  він  змінив  би  нещасну  годину,
Знищив  диктаторів,  прояви  зла  спопелив,
Він  врятував  би  у  людях  звичайну  Людину,
Він  би  проніс  її  через  байдужість  років.

Світло  у  душах  замучених,  вічністю  вмитих,
Він  би  знайшов.  Він  би  стовідсотково  знайшов.
Тільки  невже  сіре  небо  для  нас  вже  закрите?
І  недосяжна  його  безкорисна  любов?

Де  ж  він  той  Бог?!  У  якій  із  баталій  загинув?
Хто  буде  Всесвіт  від  жаху  ночей  рятувать?
Чи  він  настільки  жорстокий,  що  в’язь  тополину
Буде  палити  жертовникам  чорним  під  стать?

Це  неможливе  зітхання,  остання  надія.
Хто  змінить  світ,  якщо  люди  позбавлені  сил?
Кажуть,  без  нього  ми  просто,  мов  вуглик,  дотлієм,
Вітром  рознесені  будем,  мов  місячний  пил.

Він  нас  не  чує.  Він  вічність  приборкує  іншу?
Може  він  знає,  як  інший  приборкати  час?
Зміни  не  йдуть,  і  щодень  виливається  гіршим  –  
Бог  не  загинув.  Бог  просто  у  кожному  з  нас.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614428
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.10.2015
автор: Вітрова Доця