Я зайшла до кімнати. Так звично. Так тихо. Так тепло.
У віконці моїм старий вітер танцює і плаче.
Ти всі речі зібрав. По душі каменюкою клепле
Біль страшенний такий. А я буду сьогодні терпляча.
Ти хотів пояснити, що жити так далі не можна.
Що у тебе життя все попереду. Будуть ще діти.
Я повинна тебе відпустити. Можливо, не кожний
Зможе... Просто стояти... Бо важко мені полетіти...
Я одне попросила тебе, щоби ти залишився...
Руки склала до тебе, неначе молилась до Бога.
Ти живи собі тут... Ти... Напевно... Ти... Зовсім втомився...
Я собі пошукаю житло... І окрему дорогу...
Не біда, що сьогодні я спала в широкому полі.
Там накрилася просто зірками... Торшер мені-місяць.
Ми були колись разом в одній нашій доленьці-долі.
У котрій лиш для мене одненької вже нема місця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2015
автор: Відочка Вансель