Роздуми

Чим  більше  років  –  менше  однодумців,
Та  ви  здивуєтесь,  я  цим  горджуся.
Чужим  своїми  не  дозволю  стати,
Свої  думки  відпущу  політати.

Нехай  полинуть  до  людей  суспільних,
Таких  безпечних,  та  таких  наївних.
Не  думають  своєю  головою,
Чужі  сліди  лишають  за  собою.

Хай  краще  користуються  моїми,
То  згодом,  обживуться  і  своїми.
Мої  ж  відпустять  далі  по  планеті
Заглиблюватись  в  все  густіші  нетрі.

Не  бійтеся,  вони  там  не  заблудять.
По  мертвих  зорях  керуватись  будуть.
Вони  ж  бо  вийшли  з  ще  густіших  нетрів,
Не  налякають  їх  беззубі  вепри.

Можливо  і  до  вас  вони  пристануть,
Позбавлять  сну,  й  діймать  не  перестануть,
До  поки  не  відродиться  в  вас  воля.
А  може  їх  чекає  інша  доля?

Я  зачиню  їх,  буду  сортувати,
З  жадобою  все  більш  нові  збирати,
Заповню  ними  черепну  коробку,
І  буду  запускати  в  перемотку.

Будуть  лише  зі  мною,  а  я  з  ними.
Виносити  їх  буду  до  загину.
Залишуся  одна  в  своєму  світі
Розплутувать  клубків  нервових  ниті.

Таки,  ви  праві,  це  все  марна  справа.
І  тіштеся,  що  думать  перестали.
Полегшення  несуть  лиш  небилиці,
На  старості  не  лишать  на  одинці.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612626
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.10.2015
автор: LeV