У вирі полохливого гаму, у постійному непробійному рухові цілих агломерацій, що так і потопають у тонах наростаючого блиском світла – гущавіє сучасне місто.
Люди захоплюються модернізацією, восхваляють сучасні архітектурні шедеври, які вже достатньо давно штампують під грифом «пост-», потопають в мільйонному накопиченні безкінечної реклами, кінопрем’єр, тієї сучасної вуличної культури, яка стала більше скидатися на джунглі, намагаючись подолати бар’єр змитого офіціозу, натягуючи на себе обгортку соціальної значущості, яка, за вірою багатьох, здатна уберегти просунуту вглиб наворотів публіку від тих лихоліть, які покривають нетрі.
Я не раз бував у вирі тих нетрів, споглядав разючу відмінність уподібненості, зніяковілої залежності від того місця, де люди осідають, стаючи залежним від міста, яке поглинає будь-яке стремління до особистого розвитку, меркантилізувавши абсолютно кожен фрагмент урбаністичної буденності.
Рух міста ніби і не помічає як ідуть у інший світ його складові, вважаючи, що тим самим зберігається обраність прихожан вуличного конгломерату, але хіба цим живе мегаполіс? Невже одним лише рухом? В цьому і відкрилась таємна суть, адже багато хто вважає, що потрапивши сюди – ти отримуєш відповідну порцію норовливої свободи, виборовши для себе місце під сонцем. Так, звичайно ж тут є своє дерево гріховне, на якому переплітались набиті слизом змії, є тут і свій бог, але ж ніхто не проганяє «обраних» з цього місця, ніби не порушуючи зруйновану колись спокусою рівновагу. Тут діють інші правила. Якщо ти захочеш порушити рівновагу – місто тебе знищить, поглине, розірве і забуде про бодай частковий спомин про твоє існування.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612583
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2015
автор: Timothy M. Schneider