Вона приходить вночі і ламає йому хребет,
Наче живу рибину до обіднього столу,
Висмоктує з нього сіль, а йому завжди
Хочеться ще
Її голосу.
Він потерпає вночі під гулом її баскетбольних
Мячів: кожному серцю – шум,
Палець у рот не став – тиша
Засмокче все, і навіть густі дощі
Коли ідуть з небес
Оминають Непал.
Так і тіло її – завжди хоче води,
Повних кедрових жил,
Осмосу з його шкіри,
Витягнути б усе – справжня любов,
Справжня релігія, істинний Бог –
Тільки вони
Не потребують тебе,
Навіть на крихту, тим паче,
Як і твоєї віри.
Все снуватиме поза тим, чиє це життя чи смерть,
Теплим бубоном сонця, натягнутим
Барабаном неба,
Вона залишає його помирати,
Щоб повернутися ще,
І навіть коли виходить з кімнати
Дослухається його серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин