Ця весна нас, напевно, забула,
Відцвіли вже давно абрикоси.
А природа сама вже не чула,
Як я їх уплітала у коси.
Ця весна нас вже не пам'ятає,
Забуває про запах дощу.
Абрикосовий цвіт опадає,
Я його уже не відпущу...
Затуманилось сонце у небі,
Похмурнішали вулиці міста.
Зустрічатися — звичка; потреба
Назбирать абрикосове листя.
Восени буде вкрай золотаве,
Відбиватиме смуток людей.
І нехай воно все опадає,
І шуршить під ногами дітей.
Ця весна нас не згадує досі.
Абрикосові липня плоди
Даруватиме літо. Не осінь.
Пануватиме у холоди.
Бо весна нас, напевно, забула,
Відцвіли вже давно абрикоси,
А природа сама вже не чула,
Як я їх уплітала у коси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611358
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2015
автор: Ірина Морська