Кривавий захід сонця тихенько догорає,
Стривожено дерева шепочуть каяття́...
А ти біжиш нестримно... Ти знов кудись тікаєш.
Так любиш грати в хо́ванки з життям?
Ось-ось достигне місяць, впаде́ печаль росою,
Ще мить - спокійні зорі утворять наднові́...
А ти зійде́ш у вічність лукавою сльозою,
Питаючи себе: а ми живі?
Ми є?! Чи все довкола - дивний сон?..
Розвинена уява надістоти?..
Світи в світах? Комп'ютерний закон?
Хай буде так. Як за́вжди, ти не проти,
Чи жити, чи вмирати... Все одно.
Але... я знаю: ти боїшся, друже,
Боїшся то́го, що́ там за вікном...
А як у пеклі? Спека чи не дуже?
Чи може, там, за краєм, тільки ніч,
Пекучий мо́рок, що тече крізь пальці?!
Ти віриш у життя... То в чому ж річ?
Не бійся. Перебо́ремо. Бува́льці...
Ми є... Ми є! Живе́мо! Пожежі в наших душах!
Розпря́мимо ми плечі, і очі догори!
Та я з тобою далі, на жаль, іти не мушу...
Від вітру вбережу - а ти гори...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610840
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.10.2015
автор: † божевілля †