МОЄ СЕЛО
Моє село нічим не знамените.
Хіба волошка в полі – дивина?..
Але її не може замінити
Найголубіша в світі далина.
Дивись, побігла стежечка у поле.
Де ще знайти зарошену таку?
А край села дві шепчуться тополі,
Гриби шукає вітер в сосняку.
Усе тут і сміється, й розмовляє,
Пташкам казки розказує горіх.
Рожеві гілки у вишневім гаї
За всіх відбулих плачуть на поріг.
Рясні жита і росяні отави
Біжать з туману й хиляться до ніг.
Сумують верби понад нашим ставом,
Коли не йдуть закохані до них.
Їм рушники зв’язали кожну стежку,
Та в рідний край завжди веде одна.
Вона лежить, подібна на сережку,
Яку в траві залишила весна.»
По ній завжди я впевнено ступаю,
Бо там сліди бабусь і дідусів.
І до села я серцем прикипаю,
Мов до волошки крапелька роси.
Музика, аранжування, виконання і запис В. Сірий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610669
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2015
автор: Рідний