Ну що ж ,«привіт», моє смутне кохання,
І скільки ж років ти блукало десь?
Докори?Обурення?Вагання?..
Спокійний погляд - аргумент мій весь.
-Дозволиш обійняти ?
-Дозволяю,
-А може й поцілунок?
-Теж…
Та знаєш, любчику, рабів до раю не пускають,
А ти вже й рабства переплентав меж.
Шукав все ідеальну?Що поробиш,
Отак у пошуках планету обійшов.
Тепер знесилену, знеможену, беззбройну,
Таку тепер приймай свою любов.
І докоряти маєш тільки cо́б́́і,
Що згаяв час - провина лиш твоя.
Благай, кричи, а хоч теши на лобі,
Що вчасно не повів до вівтаря.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2015
автор: Оксана Остряниця