Голубить світ наш
сонечко в долонях,
Щоби плодився, множився
і цвів,
А ми були щоб люди,
а не клони,
Раділи небу, квіточці
й траві.
І «кру» як з піднебесся
журавлине
Торкнеться до найтонших фібр
душі,
Тривожно-ніжне й трішечки
журливе
Озветься десь: «А ми ж бо
не чужі…»
Коли ж людина розумом
багата
І серце знає,
що таке любов,
Готова світ руками
обійняти
І стати поряд
з хворим і рабом,
Найвищий ранг здобуде
та Людина
І місія її –
творить добро,
Перебороти у собі
гординю –
Таких ніхто
й ніколи не зборов.
Весна ж коли зодягне
в дивні шати
Поля, ліси і
береги ріки,
Ми станем світ наш
раєм величати.
Живи віки!
14.04.2015.
Ганна Верес
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610130
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.09.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)