Де на землю без страху падають дикі тіні,
де ламають вітри нещадно мости й кордони,
я римую рядки і словами будую стіни.
І на стінах карбую світу нові закони.
Де стихають моря і торує хтось знов їх води,
де вивчають на пам'ять Біблії і Корани,
я готовий від злості нищити всі народи,
що не вміють читати суті поміж рядками.
Ми всі ладні проклясти Богом нам дані ролі,
боїмося відкрити очі, долати хвилі,
наче стадо, в жорстоких лапах чужої долі.
"Заслужили" - кимось написано в нас на рилі.
І поети зі страхом знову ламають пера,
продаються заради слави в суспільне рабство.
Я чекаю коли настане нарешті ера,
в якій правда буде найбільшим в житті багатством.
Та набридло. Я вибухаю на всі планети.
І руйную усе навколо одним ударом.
Так, бувають в житті, напевно, такі моменти.
Це на мене, мабуть, вже сходить небесна кара.
Де на землю без страху падають дикі тіні,
наші душі давно постали страшними жертвами.
Я римую рядки. І словами будую стіни.
І народжуються мої вірші, та знову
мертвими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609465
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.09.2015
автор: Любомир Винник