Тільки моя сестра його досі не розуміє,
Каже, що він якийсь схиблений
Каже, що в нього серці немає клапана –
І через те кров у нього намішана
І тече невідомо куди,
Безо всякого напрямку.
Ні, кажу їй, справа не в клапані,
Справа в тому, що в нього немає серця,
Принаймні зараз,
Серце своє він ховає у холодильнику
І тільки наніч виймає його звідти,
Щоби спокійно поспати,
Поки воно відтане до ранку.
А потім зранку знову кладе його
В холодильник
Разом сніданком, який залишився
На завтра,
Розумієш, - каже він мені, -
Уся ця широкомасштабність спокою,
Уся гострота любові,
Уся ця ювенільність ненависті і люті,
Оце і є твоє серце – коктейль Молотова,
Чекай, поки вибухне.
Але як ти живеш без любові,
Без пітьми усередині,
Без світла, що тягнеться негативним
Тиском за серцевою помпою?
Я усе маю, - говорить він, - усе маю.
Серце моє в холодильнику – це мов память,
Хочеш снів – спи із памяттю,
Хочеш відчаю – спи із памяттю,
Хочеш ніжності – спи із памяттю.
А на ранок мені хочеться вічності,
Хай настоїться,
Хай набереться паморозі.
І врешті, коли знайду когось,
Розколю його як замерзлий
Гранат,
Хай закине у землю і поливає
Щоранку.
Любов, врешті, це пронести холод
Через усю пітьму
Тільки заради того,
Щоб померти на її вікні
Попід гарячим сонцем
Обійм,
І вогнем барикад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин