Не вірю я в кохання вже давно,
Бо знаю, що для мене не існує,
Що лиш страждання принесе воно
І рани, що ніхто не полікує...
Говорять, пройде час, і все мине,
Та час ішов нічого не мінялось,
Лише надія в серці ще живе,
Аби хороше все ж таки та й сталось...
І ця надія вдихує в життя
Яскраві барви й радощі чекання,
Погане відлітає в небуття,
І забуваються людські страждання...
Це стан блаженства, що немає меж,
І за який вартує все віддати,
Але потрібно міру знати теж,
Аби в пориві душу не продати...
Тримай в цю мить надійно при собі
Не тільки серце, як вогонь гаряче,
Холодний розум виручить в біді,
Усе на диво він сприйме терпляче...
Та ти вирішуй чи важливо це:
В житті твоєму вірити й чекати,
А чи забути краще про усе,
Слово "кохання" взагалі не знати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2015
автор: Софія Флис