Надихни мене так,щоб палали сторінки від слів,
Щоби власна циклічність звільнила мені із в'язниці.
Нехай в мить перетвориться пам'ять століть і років
І зникає в безодні,у яку летять всі мої птиці.
Надихни мене так,щоб туман,який рветься до мене
І старається ввечері вибити шибки з вікон,
Показав мені знову усе це моє незбагненне,
Яке з вітром співало,що листя зривав,в унісон.
Надихни мене так,щоб все зникло,щоб я замовчала,
Щоб ілюзії знову ввійшли у мою заржавілу душу.
Хай тиша,яка на очах моїх помирала,
Відродиться знову.Я вдруге її не порушу.
Надихни,ніби бачив,як серед руїн
Сонце із місяцем тихо дрімає.
А ти у цей час мандрував в далечінь,
Крім якої нічого немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608586
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.09.2015
автор: Miss Devil