Лихоманило від тоненької думки, що сьогодні увечері, біля 7 зустрінуся з нею. Коли підходив до неї то мало не зомлів, але все ж наважився і запросив. На диво вона відреагувала нормально, окинула зеленим поглядом мене, ну не сказав би, що оцінююче, а так – пильно.
- Блін, які у неї губи!!! - не покидала думка і ніби відчувався смак її помади на моїх вустах і весь час щось тенькало у висках. Якось досидів ті нещасні уроки. Додому летів. Пів третя уже був вдома.
- Мам, дай двадцятку! - почав впевнено витягувати гроші на прогулянку з Вірунею.
- Тобі для чого? - передбачувано відповіла мама.
- На траву! - подумав я і відповів: - Та там в школу треба здати, на дні народження в однокашників!
Двадцятка швидко перетворилася у пачку «Бонда» і десятку. Чекав нестерпно довго, цілих 15 хв. Поки минулися ці каторжні віки затер кнопку мобільного,яка підсвічує екран. Навкруги ніби усе в чорних тонах від того чи очікування чи переляку. Я поки не зрозумів, що саме це для мене. В думках повний «кавардак» і не розуміння що я нею робити. Як себе вести з дівчатами, я знаю, не молокосос якийсь там. Маю досвід. Але то однокласниці чи з паралельного класу дівчата. А тут інша ситуація. Тим більше то Вірунька з її рожевими нафорбованими вустами і тим зеленим пронизуючим поглядом. В неї є досвід. От Пашка розказував, що бачив як її якийсь старший підвозив до дому. Цілувалися в його «Ланосі». Лихоманило одним словом. Віруня показалася в кінці майдану, на якому змовились зустрітися. Підходила не похапцем, м’яко ступаючи легенькими чобіткам на бруківку. Розмовляла по телефону. Побачивши мене помахала рукою не доходячи метрів десять. Закінчувала розмовляти по телефону.
- Ну, привіт! Зачекався, малий! - почала якось не так як я чекав,хоча із доволі привітною посмішкою.
Я млів від ситуації і того, що відбувається.
- Та ні. Я тільки - що сам підійшов! - відповів я чомусь так і трохи стальним голосом.
- Ну добре! – сказала вона, Слухай, в мене до тебе справа! Ти ж хочеш,що б ми подружилися? – запитала приязно Віруня.
- Та звісно хочу, для того і запросив тебе!
- Слухай, ти можеш мене виручити? Я буду вдячна! Сквитаємося потім з тобою! - заторохтіла Віруня.
- Ну,добре. А що треба? - відповів не розуміючи анічого.
- Ти знаєш, у мене є друг. А мої батьки трохи проти нашої дружби. Мені дуже потрібно з ним сьогодні зустрітися. Я сказала батькам, що піду з тобою погуляю на годинку – другу. А хочу з ним зустрітися. А ти мене десь в центрі почекаєш, я приїду і ти проведеш мене додому. Ніби ми гуляли з тобою. Батьки біля 9-ї нас побачать разом і не будуть мене домучувати розпитуваннями. А ми станемо друзями. Ок? - закінчила Віруня невинно покліпуючи зеленими очима.
- М- да, затягнув я мляво! – не розуміючи тепер абсолютно нічого.
- То ти заради цього і погодилась зі мною піти на прогулянку? – обурено вимовив, ледь вдихуючи повітрі.
- І що то за друг такий, таємничий? – запитав.
- Ну, це вже твої справи, трохі, малий! – сказала і ображено відвернулася Віруня, надувши свої рожеві губці.
- А потім тебе знайдуть в лісопосадці зґвалтовану і божевільну, чи взагалі трупаком – а мене спитають ; - То де ти гуляв з Вірунею? Нема дурних! Сама вирішуй свої справи!- голосно проговорив я.
Чого – чого, а не встромляти голову в гімно різне я навчився, маю досвід і без вини винуватого і винуватого по ділу.
- А я то думав…- промовив я задумливо.
- Що, думав? Що я з тобою, малим, буду швендяти провулками, а потім десь в підїзді ти мене отримаєш, ось так просто! Ти це думав? – просичала сердита Віруня.
- Та пішла ти! Разом із своїм чувидлом! Поняла!- відгаркнувся.
Розвернувся і пішов. На душі було хрєново. Думалося, що я повний гівнюк і непотріб. Ніби стенд, яким прикриваються, що зробити якусь темну справу.
- Да, бля, прогулявся! А от, сучка Вірунька, зразу розуміє для чого вона мені і які мав плани. – гнітило мозок дорогою додому. Чергова цигарка «Бонда» скорочувала шлях…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608184
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2015
автор: Андрій Толіч