Потихенько, собі щастя,
Дівчинонька крала.
Пішла к бісу на причастя
Та й причарувала.
І з молодиком таємно
Меду напивалась:
Мило, любо і приємно –
У щасті купалась.
Серце в неї не щеміло,
Що забрала тата.
Ворожба – погане діло,
Бо прийде розплата.
Ходив милий очманілий:
Виганяв дружину.
Став немилий і світ білий:
Пристара́в дитину.
Бо як крадьки він любився,
То злітав на крилах,
А тепер застановився:
Мила вже немила.
Вже не люба, не хороша
Молода дівчи́на.
І як в серці лід, пороша, –
Те всьому причина.
А дитя - не знає тата,
Бо він не приходить.
То – дияволу заплата,
Хто до нього ходить.
Не водіться з ворожбою,
Бо вона проходить.
Стане він – вона чужою,
Як те перебродить.
Галина Яхневич.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2015
автор: Тріумф