Я бачив тінь бабусиного намиста.
Збереженого віками.
Котрого передавили
з покоління в покоління
від молодшого до старшого
і навпаки.
Нитка життя, яка переплітала
в собі ті яскраво червоні
моменти життя
по неволі,
під впливом часу припадала пилом,
навіть підкорялася йому,
тому прожерливому поглиначу думок.
Я подумки виражав - голосом,
свою невтішливу радість,
що те намисто,
намисто поколінь,
потрапило в мої руки.
Потім,
коли я зістарюсь,
я теж буду нанизувати великі,
не завжди наповнені,
а інколи й пусті хвилини буття.
Я знаю.
Я зможу,
передати нащадкам суворого голоду
свій хліб, свої прожиті,
закріплені простирадлом тіней,
нанизані на нитку життя,
великі буси-крихти.
Бабусине намисто
тепер в моїх руках.
Тепер серед тіней незабутих в моїм серці
людей,
з'явилася моя, особиста тінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607927
Рубрика: Верлібр
дата надходження 19.09.2015
автор: Петріщев Артур