Мамо! Ти давно за небокраєм.
Але якби тутечки була,
Ти б поради сипала, я знаю,
З уст гарячих до мого чола.
Ти б мені «похвал» наговорила,
Кожен промах гнула б у дугу!
Мамо, мамо! Чом мене лишила
В світі цьому чорному одну?
Ти боялась, я тебе залишу,
Вивчуся, загублюсь у світах.
Я ж, як вміла, терла твою тишу,
Не втекла. А ти – увись, мов птах.
Як же біль батожив серце, нене.
Час затер ту рану кров’яну.
Ось. Згадалось… Помолись за мене
Й України долю осяйну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607231
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.09.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)