Я ступаю вперед німим феніксом, перестали літати давно.
Чи душа то моя повна величі, чи здійнятися всім не дано?
Піднімаючись на ті міліметри, просідаєш на метри й роки.
Чи то я засмальцьований долею, не вгинався при царськім дворі?
Посміхаюся же до безлюдності, переповнений думкою страх
Я до тебе звертаюсь "високосте", ти до мене укотре "простак".
В світі стомлений праведнім праведник, перекошений, босий, сліпий.
Чи то я, не оспіваний Байроном, залишаюсь на кулі земній?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606755
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.09.2015
автор: Сновида