Вже сивина торкнулась скронь моїх,
І сумно в очі дивиться минуле.
Та літ не наздогнати молодих –
Літа мої на осінь повернули.
А осінь домальовує пейзаж
Червоними і жовтими барвами.
Я ж хочу повернутися ще раз
В дитинства добрий світ – у казку мами.
У світі тому все довкіл цвіло :
Волошки в житі, вишні біля хати.
Не знали ми , що десь існує зло,
Не вміли по - дорослому брехати.
Тут босими ходили поросі,
Схід сонця зустрічали на світанні,
Купалися у місячній красі
І вперше признавалися в коханні.
Він дарував нам тисячі надій
І проводжав із батьківської хати…
А скільки в ньому залишилось мрій ! –
Їх вже ніколи нам не наздогнати…
Духмяно вабить вишень білий цвіт –
Додому йду – неначе йду до храму.
Бодай у снах вертаюся у світ,
Де добра казка і жива ще мама…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606599
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.09.2015
автор: Комар Надія