за вікном лютує непогода
ллє вода по шибках золотих
на дворі скриплять ворота
а сусідський храп на зло притих
і лиш твої магічні очі
прояснюють цю сіру тінь дощу
і я чекаю їх що ночі
чекаю завжди, а тому не сплю
твій запах стелиться по моїй шкірі
він тут завжди, й ніколи не зникав
мурашки болі бігають по тілі
коли вертаю думи, що колись плекав
любив я цілувати твої губи
любив казати що люблю
і шепотіли в унісон зі мною клени й і дуби
та раптом стихли і завмерли на вітру
так страшно закривати очі
й лишатись на одинці у пітьмі
бо не прийдеш ти більш до мене
бо не прийдеш ти більше, ні
кому потрібні ми, солдати?
чужими стали вже самі собі
немає нам чого втрачати
прощаємось, пригорнувшись до землі
а ви живіть, колишні люди
не згадуйте про нас і не тепер і не тоді
одне прошу вас, щирі люди
мовчіть, побережіть оленки очі голубі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605554
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2015
автор: Cave!