Прокидався далеко за «треба»,
Одягав свій зелений жакет,
На балконі палив колір неба
І вітався зі шляхом комет.
Не самотній, не бідний, не перший,
Кому жити хотілось не так,
Але сіра приземлена решта
Називала не «мрійник» – « дивак».
Часто скоса на нього дивились,
Як босоніж ходив по росі,
То сміялись, то холодно злились.
«Не такий він,- казали, – як всі».
Він трояндам складав милі оди,
Він оспівував світу красу,
Милувався, як сонце заходить,
Легко вловлював внутрішню суть.
Не зважав на сарказм усіх інших,
Просто жив й свято вірив у те,
Що в житті є щось значно цінніше.
( Що у руки береться - пусте).
Час настав - і подався у мандри
Пізнавати безмежність світів,
Почали «сірі» ті помічати
Всі місця, де колись він сидів.
Як пахучі співають троянди,
Як спиняють стежки часу плин,
Й мимоволі хотіли ставати
Диваками на кілька хвилин.
Мрії час у житті дати варто,
Бо прекрасне в простих є речах,
І безкрилі теж можуть літати
Наяву, а не лише у снах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605177
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2015
автор: Серафима Пант