Вважали всі - вона була, як кремінь,
І серце кам’яне й черства душа,
В якій назавжди поселилась темінь,
Журба і страх, ні крихти каяття…
Вона терпляче зносила всі муки,
Ховала сльози від людських очей,
Зціляли душу дивовижні звуки
Церковних дзвонів, ладан і єлей…
Молилася за мир у всьому світі,
Щоб захлинулася страшна війна,
Не гинули в котлах Донбасу діти,
Врятуй! – благали очі і вуста…
А потім йшла додому у мовчанні -
В дворі безпечно гралась дітвора,
Здавалося, вони живуть в нірвані,
В той час, коли на Сході йде війна…
Звичайно, діти в цьому безневинні,
Що йде війна під назвою АТО,
Сепаратисти й найманці злочинні
На українських землях сіють ЗЛО…
Допоки ще продовжиться жахіття?
Замість роси на травах квітне кров –
Занурена у роздумів суцвіття,
Несла лампадку – в ній святий вогонь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605137
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.09.2015
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО