Осіннє шуршання. Моя самовтеча,
І люди всі темні і злі.
Довкола все чорне, в душі порожнеча,
А в серці лиш думи сумні.
Цей біль невимовний, і в кожного маска,
За нею лиш сіре єство.
Життя, мов жахлива дитячая казка,
Де перемагатиме зло.
Я ніби відкинута з білого раю
І кинута в чорну смолу.
І відчуваю, як я догораю,
Душею я скоро помру.
Не все так прекрасно, як може здаватись,
І власна тінь кине тебе,
Коли тільки сонце за хмару сховалось.
Залишилось вбити себе.
У чому тут щастя? В розтрощених мріях?
В незбувшихся думах і снах?
У тому, що світ із людей неправдивих?
А це хіба щастя? Це страх!..
Осіннє шуршання. Моя самовтеча,
І люди всі темні і злі.
Довкола все чорне, в душі порожнеча,
А в серці лиш думи сумні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2015
автор: Ірина Морська