Вона приходила до нього на світанку,
Набравши яблук у старенький кошик.
Сумна завжди була, мов полонянка,
Що повернутись в рідний край не може.
Вона у нього в головах сідала
Й мовчала довго, дивлячись у небо,
Немов чекала звістки від Адама,
Старенька жінка – сивокоса Єва.
А потім поверталася додому,
Варила чай, солодкий до нестями,
Щоб не гірчило в серці від утоми –
На цій землі лишатись без Адама.
Не нарікала, знаючи: так треба, --
Пила неспокій невигойна рана:
Вона спокусі піддалася, Єва, --
На глину ж перетворено Адама…
Вона давно вже не любила осінь,
Її сварила разом з журавлями –
Самотня жінка – Єва сивокоса.
Несла на Спаса яблука Адаму…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604454
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2015
автор: ptaha