[i]Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі. [/i]
[b]Ліна Костенко[/b]
На узбіччі життя плаче скривджена Правда, забута.
Шелестіння купюр ошелешило поклик її.
Заґратована Істина квилить-волає у путах,
Не мовчить бідолашна, хоч б'ють безпощадно киї.
Та слова набувають нестерпно-нудотної суті
І у вуха пливуть, не вартуючи ані гроша.
Певно, люди направду до краю, до решти зіпсуті,
Якщо ради наживи сумлінню дають відкоша.
Не для того поклали життя! Не для того достоту
У безумстві радянщини вбиті і Стус й Івасюк,
Аби нині топтали Тебе вже свої ідіоти
І скидали жорстоко у море терзання та мук.
Але Ти не ридай, за лаштунки відкинута Правдо!
Бо жахіття мине і пройде ця воєнна доба.
Зрозуміємо, врешті, що Нація Волі - не стадо,
І брехню за волосся прив'яжемо ми до стовпа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604102
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.09.2015
автор: Уляна Яресько