Похилилась мати на чуже плече,
На щоці сльозина мукою пече.
Серце крають сірі, висохлі уста,
Ніби щойно знята, страдниця з хреста.
Розіп’ята болем, нині і повік,
Дням гірким, болючим загубила лік.
Винуватить долю, що забрала сина,
Син у неї був - єдина дитина.
А нині єдиного узяла війна,
І могили сина у мами нема,
А вона чекає із усіх доріг,
Може син залишився у живих…
Коли ти, синочку, втрапиш на цей вірш,
Відгукнися мамі, відгукнись скоріш,
Бо вона віднині, ніби не живе,
Днями і ночами вигляда тебе.
Біснуватий, чуєш зупини війну!
Більше не дозволимо нас усіх зігнуть!
Сльози материнські не пройдуть дарма.
Мати виглядає, а сина нема…
29.08.2015р Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603800
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2015
автор: Надія Таршин