[i]А малому 3,5 рочки[/i]
Малюк дивився телевізор –
Крутили мультики якісь.
І тут «Новини» нагло влізли,
В малого викликали злість.
Знов вбиті й ранені на Сході –
Поплила пісенька стара.
І диктор сухо факти зводив,
Так, ніби, там якась йшла гра.
Татусь його сидів у кріслі
Від ран весь зболений, сумний...
Вернувсь з війни, недавно й звісно
Був вдячний долі, що живий.
А що таке убиті, татко? –
Малюк питаннячком ожив
- Й вони не прийдуть більше в хату,
До своїх діток, ти скажи?
- Вони, синок, пішли на небо
І вже ніколи не прийдуть...
Щоб ми жили отут як треба,
І нам стелився вільний путь.
А ти ж вернувся... Я не хочу,
Щоб жили дітки без батьків!!!
Малий заплакав – слізки очі
Враз затопили його гнів.
І він побіг в свою кімнату,
Упав на ліжечко своє...
Ламала руки над ним мати:
Таке мале, а в серці б'є...
І я на сцену цю дивився,
І груди біль мої стискав...
Цей крик душі малого бився
В моїх мізках, вогнем палав:
- А я не хочу,
Щоб жили дітки без батьків!!!
О, люди, очі
Відкрийте й зважте оцей гнів.
Це вже новітнє покоління
Ось ось зітнеться на весь світ.
Нові думки, нові видіння...
Любов і ніжність стопить лід.
Кроваві війни в безвість кануть.
Не буде діток без батьків.
І вундеркінду в очі гляну
Без болі й смутку цих рядків.
23.08.15р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603659
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.09.2015
автор: Василь Дальнич