Відцвітають квіти, опадає листя,
Бавиться, кружляє в жовтій тишині.
Вже моя калина одягла намисто,
Осінь йде до мене на баскім коні.
Сонечко сідає...Рано вечоріє...
Вдалечінь відходить лагідне тепло.
Світло мого дому у вікнах янтаріє,
Відбитки лукаві в осінь протягло.
Засинають квіти...Тишина і спокій,
Тягнуться вечірні тіні без кінця.
Місяць небом котить...Замріяні зорі,
Ніби наречені , линуть до вінця.
Вулиці безкраї в сірому просторі,
Яблуками пахне пора золота.
Лине ніжна пісня юності й любові,
В молодість далеку мене поверта.
і Нам тоді здавалось: юність наша вічна,
Про щось шепотіла над ставком верба.
В спогад повернула мене чиясь пісня,
Я єством відчула - ожива душа.
Роки пролетіли, відспівало літо...
Осінь жовтокоса мене доганя.
Давні мої мрії в тиші нерозмито,
Осінь, моя осінь, осінь золота...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603511
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 01.09.2015
автор: геометрія