Знову йду до школи, як колись ходила,
Віддавала школі всю свою любов.
Все було цікаво, працювати вміла...
І ось я до школи поспішаю знов.
У ній спливли невтомні довгі мої роки,
Роботу любила, навчала дітей,
Зошити ночами...Аж боліли очі,
Та не гасло сяйво всіх шкільних ідей.
Хмари пливуть чинно, лагідно, поволі,
Ніби проводжають мене на урок.
І я посміхаюсь, бо йду знов до школи,
Впевнено за кроком роблю новий крок.
І синіють далі...Гарно так довкола -
Листя золотаве на моїй путі.
Мене обганяють школярі чудові,
А їм стелить сонце стежки золоті.
До мене вертають заповітні мрії,
Біль зникає в серці і туга в душі.
Візьму знову крейду в руки білу-білу,
Напишу на дошці формули складні.
Світ стає грайливий в усмішках дитячих,
Як у сні чудовім зникне сум, печаль.
Буду дітей вчити, щоб вони задачі
І в житті, як в школі вміли розв'язать.
Труднощі здолаю...Прийдуть перемоги...
А хмари моргають, шлють мені привіт.
А мені до школи стелиться дорога,
В мій шкільний, найкращий, немеркнущий світ!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603297
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 31.08.2015
автор: геометрія