Якщо мене читають – це хвала,
та не мені, а істині, і слову,
і читачеві, що шанує мову.
Моя аудиторія мала –
якраз, аби продовжити розмову
у руслі теми круглого стола.
Коментарі – це явно не дебати.
Про се і те читач повинен знати,
але воно на жаль – [i]ні се, ні те.
[/i]
Глухонімому б́а́йдуже. Зате
поети не міняють на карати
одне почуте слово золоте.
Його не буде, залунає скверна.
«Забембає» кімвалами мізерне
луною од серпа і молотка.
Імперія упевнена напевне,
що українська нація поверне
голоблями до нації совка.
Не запрягай дохлятину у воза,
або таке, що теж – [i]ні те, ні се,[/i]
а їде попер́еду паровоза.
Не ясно ще, куди його несе
ця явно не поезія, а проза,
хоч рима є і мова – над усе.
Великому далеко до смішного,
якщо його не викотять на сміх,
заради дутих успіхів, утіх.
Є істина, що варта дорогого,
як сльози у Великого Німого,
де тільки Чарлі утішає всіх.
Не уявляй, що ти великий мачо,
коли поїдеш тачкою на дачу.
Нехай до Магомета йде гора.
О, читачі! Наївна дітвора.
[i]Не осуди![/i]
Писаки не ледачі,
коли писати –
не дитяча гра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602467
Рубрика: Поетичні маніфести
дата надходження 27.08.2015
автор: I.Teрен