Опустила руки, розпустила думи.
- Неважливо, де ми. І байдуже, хто ми.
Поскладала крила, проганяла вічність.
Більш не брала ношу надважку на плечі.
На столі поклала оберемок квітів.
- Натомилось серце за нічим боліти.
Опустила очі до землі, додолу.
Зіпсувала щастя, зіпсувала долю.
Не творила війни за свою свободу.
- Відпускаю душі, коли сонце сходить.
Заховала силу у найдальшу скриню.
Забувала цілі - не її провина.
Голосно мовчала, проливала сльози.
- Тут не ходять люди, по чужій дорозі.
Партії програла, розміняла карти.
Забувала речі, що найбільше варті.
Зорі шепотіли, кликали до бою.
- Гірше, ніж програти - бути не собою.
Встала ще до півнів, кинула всі справи.
Всю брехню - у ватру, залишила правду.
Піднімалась вгору, розправляла крила.
- Просто я ніколи в світі не просила.
Що була - вернулась до своєї долі.
Сильний дух з'явився - з'явиться і воля.
Самотуж справлятись, досягати всього.
В час, як дуже тяжко - це вже перемога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602433
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.08.2015
автор: Вітрова Доця