Примірка

                   День  зарплати  –  день  шопінгу.  Я  вже  знала,  яку  сукню  хочу.  Вийшла  з  роботи  в  серпневий  вечір  з  гарним  настроєм  і  відправилася  до  торгівельного  центру,  вирішувати  жіночі  питання.  У  крамниці  швидко  знайшла  свою  «ніжно-фіолетову  мрію»,  вирішивши  ще  раз  її  поміряти.  Примірочні  кабіни  в  жіночому  відділі  були  зайняті,  тож  я  подалася  до  відділу  для  чоловіків.  Застрибнула  в  кабінку,  закрилася,  зняла  балетки  й  почала  скидати  джинси.  В  животі  трохи  нило,  але  це  відчуття  було  в  мене  ще  з  обіду.  Я  нахилилася,  щоб  стягнути  вузькі  джинси  з  ніг  і  ледве  не  впала  від  якоїсь  дивної  слабкості.  Тихенько  полаялася,  звільнившись  остаточно  від  джинсів  та  простої  футболки.  Тканина  нової  сукні  струменилася  в  руках,  на  дотик  вона  була  неймовірно  приємною.  Суконька  сіла  по  фігурі,  колір  мені  личив  –  я  посміхнулася  своєму  відображенню  в  дзеркалі.  Чорний  вузький  пояс,  яким  хотіла  підкреслити  талію,  вислизнув,  бо  рука  затремтіла,  та  опинився  на  килимку.  Нахилилася  за  ним  і  раптово  всі  сили,  вся  життєва  енергія  покинули  мене,  в  голові  запаморочилося.  З’явилося  відчуття,  що  стрімко  підвищується  температура.  Через  кілька  секунд  я  вже  відчувала  себе  тяжко  хворою  людиною.  Всередині  відбувалися  якісь  реакції  –  мене  немов  розривало  на  шматки.  Покликати  на  допомогу!  Опустившись  на  коліна,  зминаючи  дорогу  сукню,  я  спробувала  закричати,  але  голос  зник.  Горло  було  запалене,  щось  там  хрипіло  і  вся  я  горіла.  Може  спробувати  виповзти  з  примірочної  (піднятись  я  навряд  чи  зможу)?  Уявивши,  як  це  буде  виглядати,  відкинула  ідею,  потягнувшись  за  мобільником.  Руки  й  коліна  тремтіли,  невпевнено  намацала  телефон  у  сумочці.  Я  сподівалася,  що  це  не  кінець.  Мене  поховають  у  красивій  новій  сукні…  Кого  набирати?  Батька?!  Сестру?  Друга?  Швидку?  Шепотіти,  хрипіти  про  допомогу…  Майже  визначилася  і  все  б  нічого,  якби  в  мене  щось  не  хруснуло  в  щиколотці.  Кістка  наче  зламалася  й  піднялася  під  шкірою.  В  мене  очі  полізли  на  лоба.  Я  навіть  не  знала,  чи  відчуваю  біль,  настільки  великим  було  моє  здивування.  І,  Боже  мій,  моя  ступня  подовжувалася…  Мені  згадалися  старі  стрічки  про  перевертнів,  коли  в  чоловіків  під  час  повні  кістки  змінювали  форму,  трансформувався  весь  скелет,  а  потім  тіло  вкривалося  вовчим  хутром.  Я  здригнулася  від  жаху,  а  ще  зі  смутком  відмітила,  що  балетки  можна  викидати.  Нога  зазнавала  змін  –  тепер  вона  була  на  три  розміри  більшою.  Шокована,  я  зробила  спробу  піднялися,  але  вдарилася  плечем  об  кабінку  –  почувся  звук  розірваної  тканини  –  значить  я  за  щось  зачепилася  сукнею.  Цього  ще  не  вистачало!  Вона  ж  коштує  як  літак!  Думки  про  матеріальне  свідчили,  що  мені  не  так  вже  й  погано.  Лихоманка  зникала,  тремтіння  в  тілі  трохи  вщухло,  я  сиділа  на  маленькому  килимку  й  дивилася  на  свою  велетенську  ногу.  Треба  щось  з  нею  робити.  В  мене,  вочевидь,  галюцинація  –  несвіжі  обіди  в  магазинах.  Я  рішуче  почала  вставати  з  підлоги.  М’яка  тканина  на  спині  тріснула  й  розлізлася.  В  мені  все  похолоділо.  Лихоманка  змінилася  холодним  потом.  Та  що  це  в  біса  таке?  Провела  рукою  по  голій  спині.  Неможливо.  Сукня  підходила  мені  ідеально,  а  тепер  чомусь  зменшилася  в  розмірах.  Від  цих  потрясінь  я  ледве  стояла,  тому  схопилася  руками  за  боки  кабіни.  Від  хвилювання  шкіра  знову  пішла  дрібними  хвилями.  Здавалося,  щось  переміщається  під  нею,  створюючи  «шторм»  на  поверхні.  Кров,  циркулюючи  по  малому  й  великому  колам  кровообігу,  починала  набирати  скаженої  швидкості,  повертаючи  мені  сили  і  посилюючи,  пришвидшуючи  зміни.  Я  вже  не  думала,  що  щось  може  існувати  за  межами  примірочної,  сконцентрувавшись  виключно  на  собі.  Зі  страхом  однією  рукою  підняла  сукню  до  самого  пупка.  Ноги  наче  тепер  однакові.  Більші,  ніж  були…  Мої  стегна,  достатньо  широкі  для  того,  щоб  без  проблем  народити  дитину,  стиснулися  й  почали  звужуватися,  змінювалася  форма  сідниць.  Пружні,  білесенькі,  тепер  вони  не  нагадували  серце,  стали  більш  компактними,  але  я  готова  була  поклястися,  що  їхній  новий  вигляд  мене  приваблював.  У  якийсь  момент  нажаханість  змінилася  цікавістю  і  я  стягнула  з  себе  трусики,  коли  шкіра  внизу  живота  почала  сильно,  до  болю,  до  синього  кольору  натягуватися.  Розвела  плечі  й  випрямила  спину.  Уважно  стежила  за  власним  відображенням  у  дзеркалі.  Все  ставало  зрозумілим.  Все  йшло,  як  і  мало  йти.  Рештки  розідраної  сукні  впали  з  тулуба  ніжно-фіолетовими  стрічками,  зачепившись  на  талії.  Я  відкинула  їх,  щоби  вони  не  заважали  мені  бачити.  Мідні  локони  падали  на  плечі,  стікали  по  спині,  новим  сідницям  та  лишалися  на  підлозі.  Пігментація  посилилася,  тому  те  волосся,  яке  зосталося,  потемнішало,  набуло  нового  блиску  і  трохи  більше  завилося.  Хрускіт  у  спині  та  в  грудній  клітці  мене  не  збентежив  –  це  було  неминучим:  подовжувався  хребет,  розходилися  ребра…  М’язова  тканина,  що  огортала  скелет  і  органи,  почала  інтенсивно  наростати,  немов  я  харчувалася  виключно  протеїнами.  Акуратні  молочні  залози,  якими  я  зажди  була  задоволена,  трансформувалися,  ставши  менш  функціональними.  Боялася  доторкнутися  до  себе  нової:  широкі  плечі,  сталеві  м’язи,  тонка  талія,  плаский  животик  і  досить  непоганий,  достатньо  великий  статевий  орган  у  робочому  стані,  схожий  на  ті,  які  були  в  скульптур,  що  зображували  давньогрецьких  богів-олімпійців.  Рослинність  в  тих  місцях,  де  вона  мала  бути  -    останній  елемент  преображення  в  стрічках  про  перевертнів.  Провела  рукою  по  щоці  –  ширші  скули.  У  віддзеркаленні  мій  погляд  лишався  моїм.  Я  була  собою,  тільки  тепер  спектр  можливостей  розширився.  Могти  все.  Бути  створеними  «за  Його  образом  і  подобою»  і  втілювати  всі  Його  доробки  одразу.
                   Добре,  що  це  чоловічий  відділ  магазину.  Моя  рука  висунулася  з  кабінки  і  взяла  першу  ліпшу  сорочку  з  вішака:  клітинка,  короткий  рукав,  якийсь  там  бренд…  Коли  відділ  обезлюднів,  мені  вдалося  поцупити  прості  джинси.
                   Я  вийшов  з  примірочної  кабіни  з  жіночою  сумкою,  набитою  моїм  старим  одягом,  в  одній  руці  і  з  розшматованою  сукнею  в  іншій.  Босий  розкішний  чоловік.  Прихопив  собі  кросівки.  Підійшов  до  каси  й  почав  розраховуватись.  Якби  там  не  сиділо  двійко  абсолютно  зачарованих  мною  дівчат,  міг  би  бути  скандал.  Вони  переглянулися  й  почали  знімати  з  мого  одягу  маячки.
 
-  Взагалі-то  ми  так  не  робимо,  -  сказала  одна  з  них.  Друга  просто  подарувала  мені  сяючу  посмішку.
-  А  що  з  сукнею?!  Що  сталося?  Ви  знаєте,  що  повинні  за  це  заплатити?  –  перша  сильно  розхвилювалася  і  розчервонілася.
-  Без  проблем,  мала.

                 Дістав  готівку.  Вся  моя  заробітна  плата  і  жіночність  лишились  в  цій  крамниці.
                 Коли  я  покидав  приміщення,  дівчата  тихенько  називали  мене  збоченцем,  який  незрозуміло  що  робив  з  жіночою  сукнею  в  примірочній  кабінці.  Роздерту  одежину  за  моїм  проханням  поклали  в  подарунковий  пакет.  Буде  чекати  на  Її  повернення,  до  наступної  трансформації,  адже  я  не  збираюсь  ні  в  чому  себе  обмежувати.

                 Вже  на  вулиці  в  мене  завібрував  телефон.  

- Лана,  привіт.  Я  стосовно  видання  твоєї  книги…
- Лана  зараз  не  може  підійти.  Це  Алан.












-  Деякі  істоти  (окремі  види  жаб,  каракатиці)  змінюють  стать  у  зв’язку  з  обставинами.  Деякі  тварини  та  комахи  схильні  до  мімікрії  (маскування  для  захисту  або  нападу,  або  щоб  не  виділятися  чи  навпаки  –  привернути  увагу;  туди  ж  фільм  Джона  Карпентера  «Щось»).  У  стрічці  «Химера»,  спродюсованій  Гільєрмо  дель  Торо,  генетики  створюють  істоту,  схожу  на  людину,  яка  вміє  змінювати  стать  залежно  від  власних  потреб,  але  «наша  природа  завжди  знаходить  вихід»  (Ян  Малкольм  «Парк  Юрського  періоду»)  –  без  хірургічних  і  хімічних  втручань  ззовні;  це  може  бути  реальним  і  без  чаклунства  над  генами.  Ідеальна  людина  в  світі,  що  так  швидко  змінюється,  може  бути  ким  завгодно  і  її  можливості  безмежні.  Допускаю,  як  фантаст.

-  Алана,  скорочено  Лана  –  жіночий  еквівалент  імені  Алан.







Продовження  в  оповіданні  "Столик  в  Амстердамі"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617361

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2015
автор: Олена Мальва