Коли дерева вміли говорити,
Хоч зрідка, та, на Землю сходив Бог.
Ховались німфи між лаврові віти,
Не знали ні турбот, а ні тривог…
Коли дерева вміли говорити,
Колись… Давно… Коли я був живим.
О!!! Так давно… Коли ще міг любити,
Так палко й вбивче, ніби Серафим*.
Нема… Дерев, що вміють говорити,
Лаврові стали попелом гаї
І німфи погвалтовані та вбиті
Ударами стожильних нагаЇв…
Якби дерева вміли говорити…
Про душу, мов розритий котлован…
А тіло… тіло й далі буде жити…
Та промовчать… Згоріло все… Дурман…
*Серафи́м — в християнській традиції найвищий ангельський чин. Значення імені: «палити», «спопеляти».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601885
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2015
автор: посполитий