Втрата самого себе…

Невідомість  завжди  нас  лякає,
Заводить  у  темні  кути.
І  ніхто  достовірно  не  знає,  
Куди  зайдеш  саме  ти.

Втрата  зору,  чи  нюху,  чи  слуху
Незрівняється  з  втратою  тих,
Хто  став  для  тебе  живим  духом,  
Кого  ти  впізнати  не  встиг.

Ти  чекаєш,  тікаєш,  біжиш,  
Та  на  кого?  Куди  і  навіщо?  
Тепер  про  розчарування  мовчиш,
Вже  не  розкажеш  нікому  нізащо.

Тебе  душа  безжально  болить,  
А  ти  не  знаєш  від  чого.
Ти  померти  бажаєш  на  мить
 Не  віриш  більше  нівкого
 

вже  не  любиш  співати,  писати  вірші  
просто  сили  немає.
що  залишилось  від  твлєї  душі?
 Якщо  вона  й  тебе  лякає…

одвічне  питання  за  що  і  чому
підняти  би  очі  до  нема
і  віддати  душу  Йому,
а  більше,    нічого  й    не  треба.
21.08.15

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601397
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.08.2015
автор: Ліда