Катерино! Мила Катерино!
Нащо ти кохала москаля?
На руках маленькая дитина.
Син росте без батька - то байстря.
Тяжка доля. Бідна Катерина.
Покритка. І сором, і ганьба.
Нащо ти життя своє згубила?
Нащо тепер мучиться дитя?
Та навіщо твої карі очі
Милого чекали вдень, вночі?
Сльози залили тепер дівочі
Ту гірку дорогу до Москви.
Не ходи! Він там лиш п`є-гуляє,
Дівчину забув уже давно.
Про дитину навіть і не знає,
А якби і знав, то все одно...
Сонце закотилося за гори,
Тільки Катря йде собі, іде.
А за нею слідом - горе, горе.
"Де ти, мій коханий, милий? де?"
Не впізнав. Прогнав. Навіщо жити?
Як тепер ростити байстрюка?
Що тепер одній, одній робити?
Катря опинилась близ ставка...
Вечір тихий. В небі зорі сяють,
А на землю дивиться душа.
Там малого сина забирають
До сліпого діда-кобзаря.
Серце стогне! Мила Катерино!
Не повернеш згублене життя.
Залишила на землі ти сина,
А сама пішла у небуття...
1997 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=60126
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.02.2008
автор: Foxy