[i]Краще воювати за здійснення своєї мрії і у війні цій програти кілька битв, ніж бути розгромленим і при цьому навіть не знати, за що ж ти бився.[/i]
Пауло Коельйо
Я зустріла тебе кілька днів тому... Ти була верхи на чорному коні. Шлейф блакитної сукні повз по землі - і (о, диво!) не приминав квіти, а, навпаки - вони роцвітали ще яскравіше, сухі листочки оживали вмить, ніби напилися життєдайного нектару. Бірюзові очі, довге світле волосся, вродливе обличчя, звабливі вигини (сором, та я тоді подумала, як би ефектно вони виглядали на сторінках чоловічого глянцю) і такий ніжний запах... Що це?... Неповторні нотки... Перенюхала в уяві, мабуть, усі знайомі аромати, але не віднайшла збігів. Суміш прохолоди і троянди. Трояндова прохолода? Дивно...
Ми познайомилися. Ти назвалася Мрією. Розповіла, що приходиш лише до тих, хто насправді цього заслуговує. "Не розумію людей, які гадають, що можуть мене приручити і я виконуватиму все "по щучому велінню". Пам'ятаєш, одна жіночка-політик використовувала моє ім'я для піару перед виборами: "У мене є Мрія..." Ха-ха-ха... Я у неї є... Сказала б, що у неї є, та краще не буду. До бездарних мажорів чи панянок, які надибали щастя у вигляді лисого товстого гаманця з'являється лише мій міраж, та він швидко розсіюється і не приносить задоволення. Хто не втрачає натхнення, самовіддано працює , обов'язково отримує у подарунок чарівний сапфір, як запоруку того, що зусилля не були марними." Я зрозуміла, що впритул наблизилася до своєї нагороди, бо чому ж ми зустрілися? Ніколи раніше на своїх життєвих стежках не бачилися, тож для мене твоє існування було великим сюрпризом! Ти віддала мені коштовний камінь і сказала: "Закрий очі і нехай твоє серце промовить бажання" . У мене були особисті мрії, але я зрозуміла, що вони зачекають.
"Хочу, щоб закінчилася війна і моя країна нарешті почала розквітати. Нехай віднайдеться Мойсей, який любитиме Україну і вестиме до зірок, а не у трясовину". Сапфір блиснув (мабуть підморгнув : "окей, без проблем"). Здавалося, що не сказала цього вголос, але ти почула... А чому тут дивуватися?!
Ти подарувала мені на прощання маленьку зірочку: "Це надія, не втрачай її. А бажання твоє здійсниться, та для цього слід об'єднати усі сапфіри у один. Таких, як ти, молодих і відчайдушних, багато, і всі вони попросили того ж. Разом - сила! Буде Україна королевою і нікому нічого більше не доказуватиме, якщо ви поєднаєте свої сили і в єдиному могутньому пориві розженете чорні хмари над її просторами ".
Ти зникла раптово, та обіцяла повернутися. "На тебе чекають ще два сапфіри, не втрачай віри, адже вони можуть зникнути"- сказала наостанок.
Віритиму, бо знаю: Мрія існує!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601205
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2015
автор: Уляна Яресько