Застигло у грудях, зненацька й навіки
Тихенько на землю холодну упав,
Затиснув долоні, тяжіють повіки,
Він знав, що так буде, без сумніву знав.
Згадалося воїну ніжне прощання:
Заплакані очі та спраглі вуста.
Батьків поцілунок, як сонечко зрання,
Дружини з дочкою ті щирі слова.
Він бачить, як ручки до нього тягнула,
Сміялась, раділа, що татко ще тут.
Маленька розрада в думках промайнула,
Віднині ростиме без путніх наук.
Облилося кров’ю батьківське серце,
Хотілось летіти додому мерщій
Та вже не послужать воїну берци
Хтось інший стоїть на передовій.
Ще мовчки ловив ті останні хвилини
На землю упала гаряча сльоза.
Він плакав від болю, що рідних покине,
Сміявся від втіхи – країна жива!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601160
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2015
автор: Mariania