Так пахне поле спілим хлібом.
У травах десь цвіркун сюрчить.
А наді мною чорне небо
у жовтих зорях тихо спить.
Життя коротке у людини.
Згорить як зірка,упаде.
І тільки в небі слід залишить
коротку мить і пропаде.
Всьому свій час.Весною сіять.
Радіти,що зерно зійшло.
Збирати літом,з вітром віять.
В долонях-посмішка його.
А прийде осінь-переорють
стерню під новий урожай.
Зберуть солому-заскирдують.
І поле спи,відпочивай.
В житті людини-все ж так само.
Маленькі діти підростуть.
Підуть дорогами-шляхами,
в полях зернинками впадуть.
Вже вижаті поля не вродять,
стерня посивівша-стоїть
і розмовляє з дощем,з вітром,
що так зненацька налетить.
Всьому свій час.Змиритись треба.
Схиливши голову-чекать
коли сніги впадуть на плечі.
Такі тяжкі,що не піднять.
Так пахне поле спілим хлібом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600093
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2015
автор: кацмазонка