Пече мені скалічена стерня,
Коріння жовте видирає спокій.
Чому без болю не буває й дня?
Чому без жалю не пройде ні кроку?
Чому? Чому на чорних небесах
Темніє згубно хмара перегіркла?
І всі слова - квітучі словеса -
Впадають марно в пересохлі ріки...
***
Аж десь далеко в лапищах пустель
Згорає вітер, висихає мрія,
Там заблукав побожний менестрель,
Котрий молитися, однак, не вміє.
А чи не сміє виспівати гімн
Осінній ноші на плечі у Бога...
Негострий серп в руці без ран, а втім
Всю гостроту сточили до порога.
Ще до снопів, далеко ще до жнив
Пустили кров з невинного рамена.
Живеш, а видається, що не жив -
Лише стерня палає безіменна.
(12.08.15)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2015
автор: Леся Геник