Ми губимо дороги в повсякденні.
Як маятник, один долаєм шлях.
Рутинні справи, клопоти буденні –
Немов міцний і непроникний дах.
Проблеми, наче гори, виринають.
Такі настирні. І такі важкі.
Їх обминуть, здається, сил немає:
Довкола – непроторенні стежки.
Життя – вже не життя, а виживання.
Над ним – із буднів нездоланний дах.
А під ногами – ґрунт розчарування,
Каміння та баюри на стежках.
Та попри все, зведи угору очі,
Забудь про будні, пересиль себе –
Там, синя птаха крилами тріпоче.
Там сонце й зорі. Й небо голубе.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2015
автор: Ірина Васильківська