Я часто згадую дитинство
І бабусину хатинку у селі.
Як вранішнє, сонячне намисто
Забирало в мене всі жалі
Пам’ятаю чай духмяний з самовара,
Що бабуся наливала в філіжанки.
І ця ароматна, дивна хмара
Тепер прийшла в мої дорослі ранки.
Пам’ятаю як стояла на межі,
І видивлялась долю в безкрайнім горизонті.
Ще не були підлості чужі
Записані в життєвому блокноті.
Пам’ятаю казки старої груші,
Альтанку з винограду й поготів.
Немає місця ріднішого на суші,
Ніж дім моїх прадідів й дідів
Цей рай, що існував для мене на Землі –
Мого дитинства далекого міраж.
Давно нема хатинки у селі,
А мене вкрав міський пейзаж
© Леся Приліпко. 24.05.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597630
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2015
автор: Леся Приліпко-Руснак